Да, зараз більшості важко....Ми хоч і не в місті живемо,але життя і в смт дороге.Я в декреті,на роботу вийти не дозволила начальниця,бо взяла якогось на моє місце " блатного",я особо не вишкірялась,бо й чоловік працює там же,знаєте як воно буває,я то дома пересиділа б,а його б "зжерли"...В результаті 7000 його зп+ мої860 дитячих,двоє дорослих,двоє дітей,одне з них немовля 2.5 місяця,друге дівчина 14...Ліки,памперси,харчі,заняття англійською,комуналка...В цей список ніяким боком не влазить 200 грн мені на манікюр....Або хоч би на нову білизну... Ой,та хто мене там бачить,думаю я і перетворююся на чергову забиту і зачухану сільську жінку без засобів до існування,бо в цій ситуації я єдина на кому можна зекономити,бо навіть кота мені шкода лишати без корму... Коли літом мене питають чи ти поїси усе те,що консервуєш,я завжди мовчу,хоч завжди працювала і мала свою копійку,а зараз...Плакати хочеться,але якось виживу.Як тільки в цій ситуації віддавати борги?не розумію.Хіба де в травні "на клубніку" в Польщу...Малюку півроку буде...Але лишити такого на місяць...Виживаємо.Сподіваюся,виживемо