У мене була складна ситуація у вересні. Мала кредитки, почалась війна перестала платити. У вересні ще й роботу основну втратила. Розповілк хлопцеві, бо тоді вже стало страшно. Борги росли, з роботою незрозуміла історія. А кредитки брала на навчання сестрі, я розуміла, що сплачуватиму я. Тут ніяких питань. Так от щодо хлопця. Мені він сказкв так: " якою ти б не була б хорошою людиною, свої кредитки будеш виплачувати не один рік і потрібно було з ними розбиратись перед тим як особисте життя будувати." Я і не чекала від нього допомоги ніякої крім підтримки моральної . Для мене це стало таким стимулом знайти самій вихід. Знайшлася і перша робота, і друга. Закрила 2 кредитки з 4, зараз виплачую 2 і немаю ніякої паніки, є чітке розуміння, щл все під контролем. Щодо хлопця, наразі йому не подобається, що я не маю вільного часу для нього. Що я багато працюю, не готуб їсти (бо реально я працюю 24/7, сплю мало, по 4/5 годин). Крім фінансового питання у нас все ніби й добре. Але якщо переїхати до нього, як він хоче і менше працювати... Я йому зовсім у фінансовому питанні не довіряю. Зараз я можу класти більше, ніж потрібно. І нормально жити. Він не хоче, щоб я багато працювала, але і допомагати теж не буде. І взагалі називає мою меншу сестру "тягарем". До слова, він хірург-стоматолог, вихований, розумний хлопець. Але довіряти у фінансовому питанні, я йому не можу. Сама відчуваю себе тягарем і баластом. Що робити, теж не знаю. Розумію, що правильно буде закінчити ці відносини.
