Эти бесконечные звонки, на которые я не отвечаю, скоро меня в гроб сведут, я так больше не могу. И не могу представить как во всем признаться родителям.
Наверное проще умереть. Простите...
Відчай відчувається не так...
Відчай- це коли змінити уже нічого не можна. Коли все сказано, все зроблено, всі варіанти розглянуті, а шляху назад нема- нема перед ким вибачитись, до кого звернутись, коли розумієш, що навіть засудити тебе нема кому... Бо все втрачено...
А ваш випадок- це банальний страх перед невідомістю... Та і слово "страх" тут недоречне. Соромно розчарувати батьків? Отримати докори, через свої вчинки, з їхньої сторони?
Але ж ви не думали про їхні почуття, коли брали займ за займом!
Навчайтесь відповідати за свої вчинки!!!
Померти ви завжди вспієте, а зберегти свою гідність- це складніше завдання...
Переживіть все, витерпіть, вийдіть з даної ситуації переможцем, не даремно ж ваша мама вас народила!