Мені теж окрім як суду не вийде заплатити.
Я не працюю, за кордон не виходить поїхати бо веду якесь господарство і у чоловіка, який від мене набагато старший, перестаріла мама, яку саму дома вже не залишиш. За три-чотири тисячі нема сенсу йти на роботу бо половина тої зарплати піде на проїзд (я в селі), гардероб (мені коло хати багато не треба нарядів) і дома нічого не буде зроблено, прийдеся купувати те, що можна виростити без начальників і графіку.
Чоловік приїде, привезе якусь тисячу-півтора долярів. Я його обрадую (якщо звісно ніяке МФО йому до того часу у вайбер не напише) - люба моя половинка, ти там по 12 годин товкся, їв мівіну, спав по 5-6 годин, а я за останній рік набрала кредитів, вчилася в покер грати. Ай, небагато винні, якихось 80(?) тисяч, розслабся. А він скаже - та не переживай, люба дружино, на тобі всі гроші до копійки, я навіть не розбираюся, чаю сьорбну та й ще встигну на автобус, поїду далі заробляти..... Здається, що так не буде

Максимум, що візьму - на Приватбанк, на мінімальні платежі. А решту МФО най чекає поки я з 100 грн зроблю 100 тисяч. В мене є якесь тьмяне світло в кінці тунелю.
Мене до тепер голова боліла де взяти, а їх тепер нехай болить як забрати. Так надоїло в цьому варитися, що готова послати і всі МФО і всіх сусідів і всіх родичів. Чоловік їде - гроші лишить мені на безбідне життя, а я на другий день вже під терміналом пихаю купюри і думаю - та ще двісті гривень поставлю, ще мені лишається...
к чьорту.