Отже, в жовтні минулого року до мене звернулась клієнтка з позовом на 117 203 грн від ТОВ «СВЕА ФІНАНС» за кредитом від 2024 року ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ».
Ми програли: суд стягнув 88 137 грн.
Але я бачив, що перша інстанція прийняла припущення позивача за доведені факти — а це вже підстава для апеляції.
Тож, в апеляційному ТОВ «СВЕА ФІНАНС» не отримала нічого .
Де перша інстанція помилилась
ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» стверджував, що у червні 2024 року клієнт отримав кредит 29 900 грн, підписавши договір одноразовим смс-кодом. Борг перепродали «СВЕА ФІНАНС», яка прийшла до суду з вимогою на 117 203 грн.
Суд першої інстанції погодився з позивачем: договір підписаний, часткові платежі здійснювались — отже, кредит отримано. Логіка зрозуміла, але саме тут і була помилка.
Клієнт послідовно заперечував усе: і факт отримання смс-коду, і підписання договору, і отримання грошей. Це не просто слова — це процесуальна позиція, яка зобов'язує позивача доводити кожен крок. А позивач цього не зробив.
Три правові позиції, які вирішили справу:
Перша — смс-код без підтвердження особи. Позивач заявив, що направив одноразовий ідентифікатор на номер телефону з анкети. Але жодного доказу того, що цей номер належить саме відповідачу, до справи надано не було. Апеляційний суд чітко сформулював: посилання на використання смс-коду без підтвердження того, хто саме його отримав і використав, — не є достатнім доказом укладення договору.
Друга — гроші переказані на картку, яку неможливо ідентифікувати. Позивач зазначив лише частковий номер картки у форматі XXXX XX** ****XXXX. Апеляційний суд констатував: неповний номер унеможливлює навіть теоретичну ідентифікацію картки. Тобто позивач фактично не довів, що гроші взагалі потрапили до відповідача.
Третя — лист від «ПЕЙТЕК» не є належним доказом перерахування коштів. Позивач підтверджував переказ коштів листом від платіжного сервісу. Суд відхилив: це не первинний бухгалтерський документ, не містить усіх обов'язкових реквізитів і не дозволяє беззаперечно встановити отримувача коштів.
В результаті, суд скасував рішення і ухвалив нове — про повну відмову в задоволенні позову.
Програна справа в першій інстанції — це ще не кінець. Головне питання: на чому саме суд ґрунтував своє рішення — на доказах чи на припущеннях?
Якщо на другому — є підстави для апеляції.
Звертайтесь, будемо розбиратисьсь, які є у Вашій справі підстави для захисту.
Ми програли: суд стягнув 88 137 грн.
Але я бачив, що перша інстанція прийняла припущення позивача за доведені факти — а це вже підстава для апеляції.
Тож, в апеляційному ТОВ «СВЕА ФІНАНС» не отримала нічого .
Де перша інстанція помилилась
ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» стверджував, що у червні 2024 року клієнт отримав кредит 29 900 грн, підписавши договір одноразовим смс-кодом. Борг перепродали «СВЕА ФІНАНС», яка прийшла до суду з вимогою на 117 203 грн.
Суд першої інстанції погодився з позивачем: договір підписаний, часткові платежі здійснювались — отже, кредит отримано. Логіка зрозуміла, але саме тут і була помилка.
Клієнт послідовно заперечував усе: і факт отримання смс-коду, і підписання договору, і отримання грошей. Це не просто слова — це процесуальна позиція, яка зобов'язує позивача доводити кожен крок. А позивач цього не зробив.
Три правові позиції, які вирішили справу:
Перша — смс-код без підтвердження особи. Позивач заявив, що направив одноразовий ідентифікатор на номер телефону з анкети. Але жодного доказу того, що цей номер належить саме відповідачу, до справи надано не було. Апеляційний суд чітко сформулював: посилання на використання смс-коду без підтвердження того, хто саме його отримав і використав, — не є достатнім доказом укладення договору.
Друга — гроші переказані на картку, яку неможливо ідентифікувати. Позивач зазначив лише частковий номер картки у форматі XXXX XX** ****XXXX. Апеляційний суд констатував: неповний номер унеможливлює навіть теоретичну ідентифікацію картки. Тобто позивач фактично не довів, що гроші взагалі потрапили до відповідача.
Третя — лист від «ПЕЙТЕК» не є належним доказом перерахування коштів. Позивач підтверджував переказ коштів листом від платіжного сервісу. Суд відхилив: це не первинний бухгалтерський документ, не містить усіх обов'язкових реквізитів і не дозволяє беззаперечно встановити отримувача коштів.
В результаті, суд скасував рішення і ухвалив нове — про повну відмову в задоволенні позову.
Програна справа в першій інстанції — це ще не кінець. Головне питання: на чому саме суд ґрунтував своє рішення — на доказах чи на припущеннях?
Якщо на другому — є підстави для апеляції.
Звертайтесь, будемо розбиратисьсь, які є у Вашій справі підстави для захисту.
