Ну,повертаючись до початкової теми...Мої рідні якось і не помітили,що у мене фінансові проблеми...А от дзвінки від шараг ще й як.Хоча на сьогоднішній день я не виную чоловіка,я виню себе...Я добре бачила,що чоловіку не до мене.Треба було одразу все розставити по місцях.Роз'яснити,що у мене проблеми,що я не тягну їх вирішення.Хто винен...Він?Бо йому не було до мене ніякого діла,чи я,яка це бачила,і вважала,що то нормально?Коли він закрив першу мою шарагу,мені було так соромно,що я не мала на себе місця ще довго.Я не збиралась сидіти у когось на шиї,були моменти,коли я йому допомагала.Так вийшло.І я вже давно над цим питанням думаю.Єдиний висновок,якого я дійшла-в кожній сім'ї все індивідуально.Мене не навчили покладатись на когось,я злюсь,але в глибині точить думка-то мої борги,то я влізла,мені й вигрібати.І за решту-теж.Мені соромно за подарунки,за потрачені на мене кошти...Але я не справилась.А чоловік...Він вів себе зі мною так,як я дозволила.Хто винен?Обоє.Або ніхто
