Ревнощі взагалі дибільна річ. Я до прикладу коли ревную, то ніколи цього не виказую , бо розумію що це виключно моя проблема, виключно мого бачення ситуації, і виключно у моїй голові. Дурнувата емоція. Якось років 5 назад бухав з дружбанчиком після одного з приступів цієї недолугої , деконструюючої фігні, і по ходу розмови з ним зрозумів звідки в мене береться в ця тупа емоція.
1. Страх втратити. Втратити людину яку цінуєш. Яку вважаєш своєю (власністю?). Тупо, егоїстично, по факту є приниженням партнера. Пункт нівельовується усвідомленням того, що кожен є вільним в плані вибору партнера, і не зобов'язаний доживати віку з одним, якщо раптом йому зустрічається хтось більш підходящий. І це нормально. Бо в житті весь час нам зустрічаються нові люди. І якщо моя половина захоче піти до когось , хто підходить їй більше, то чому ні? Вона не шкарпетки, і не належить мені)))) І я від цього не стаю автоматично кончєним)))
2. Буйна фантазія. Не знання всіх нюансів ситуації. Поспішний і передчасний висновок. Цей пункт тісно пов'язаний з попереднім, бо основними причинами такої поведінки є якраз страх та намагання пояснити самому собі, що відбувається. Бл**ський мозок так влаштований, що коли йому не вистачає якихось частин інформації, він на автоматі замість невистачаючих частин підганяє щось, з чим він стикався вже колись. Це працює, навіть коли воно нафіг не треба. Тому перед тим як почати фантазувати, що могли означати повідомлення з сердечками, чи чого це раптом цей хрін в барі розпідморгувався, бажано дізнатись передумови і зрозуміти контекст. Але наступні два пункти не дають цього зробити))))
3. Попередній досвід. Навіть не з цією людиною. Просто колись, в тебе був партнер, який тобі зрадив/жував, і от маєш, тепер ти переносиш цей болісний досвід на всі наступні стосунки. Ну бо було ж. Значить і тут може повторитись, тому треба бути постійно готовим, до того, що тобі в будь-який момент зроблять боляче. І пофіг, що зараз ти з іншою людиною, яка взагалі не така як той партнер, через якого в тебе болісний досвід. Це заводські налаштування мозку)). Їх не вимкнути. Але легше жити коли ти усвідомлюєш, що вони в тебе є і з ними нічого не зробити, бо не ти сісадмін. Але їх можна ігнорити.
4. Відсутність довіри. А звідки їй взятись, якщо є три попередніх пункти, які дуже ефективно справляються з роздовбуванням твого психологічного здоров'я?)))) Я для себе вирішив, що довірятиму партнеру, допоки в мене не буде стовідсоткової впевненості, що ця довіра підірвана.
За шість років, я ні разу не пред'явив своєму партнеру ніяких претензій на ґрунті ревнощів. Якщо мене вже дуже сильно щось турбувало, я про це повідомляв, спокійно і з роз'ясненням, чому мене це турбує. Без скандалів, істерик, претензій. Та й то було , здається , двічі))) Але це так працює в моїй голові, а у когось і причини можуть бути іншими, і процес реагування відрізнятись. Як на мене, то треба розуміти, що ти вважаєш зрадою, і пояснити це партнеру. Бо для когось зрада це застати партнера в ліжку з купою якихось лєвих людей, а для когось достатньо посмішки офіціанту)))))