Отже, Деал Фінанс Груп подав позов на 26 000 грн: 6 500 грн тіла і 19 500 грн відсотків за кредитом від жовтня 2022 року строком на 30 днів.
У відзиві я поставив під сумнів і договір, і факт отримання коштів, і законність відсотків.
Договір визнано укладеним: ідентифікатор підписання зафіксований, реєстрація в системі кредитора підтверджена. Тут суд застосував усталену практику.
Факт отримання коштів — суд ще до судового засідання витребував виписку з «Універсал Банку». Відповідь прийшла однозначна: картка емітована на ім'я відповідача, 18 жовтня 2022 року на неї зараховано 6 500 грн. Первинний банківський документ — аргумент, якому складно щось протиставити.
В той же час, договір чітко визначає: строк кредитування — 30 днів, до 17 листопада 2022 року. Пролонгація можлива, але лише за ініціативою позичальника шляхом підписання додаткової угоди одноразовим ідентифікатором.
Жодних доказів того, що відповідач ініціював продовження або підписував додаткові угоди, — у матеріалах справи немає. Натомість позивач нарахував відсотки аж до березня 2026 року — понад три роки після закінчення строку договору.
У відзиві я вказав: право нараховувати відсотки припиняється після спливу строку кредитування. Великa Палата Верховного Суду сформулювала це давно і незмінно підтримує. Без підписаної пролонгації — відсотки лише за 30 днів.
У підсумку: загальні вимоги позивача зменшено на 17 550 грн — виключно за рахунок відсотків, нарахованих поза межами строку кредитування. Тіло кредиту 6 500 грн стягнуто повністю, відсотки — лише за погоджені 30 днів у розмірі 1 950 грн. Разом стягнуто 8 450 грн замість заявлених 26 000 грн.
Ця справа — приклад того, що навіть коли договір і отримання коштів доведені, залишається поле для захисту. Відсотки за три роки понаднормового нарахування — це не борг, це зловживання нормою.
Я сформулював аргумент у відзиві, суд його прийняв. Різниця між 26 000 і 8 450 грн — це різниця між «позивач вирішив нарахувати» і «позивач має право нарахувати».
Звертайтесь Адвокат Тарас Підодвірний, будемо розбиратися, які є у Вашій справі підстави для захисту.
У відзиві я поставив під сумнів і договір, і факт отримання коштів, і законність відсотків.
Договір визнано укладеним: ідентифікатор підписання зафіксований, реєстрація в системі кредитора підтверджена. Тут суд застосував усталену практику.
Факт отримання коштів — суд ще до судового засідання витребував виписку з «Універсал Банку». Відповідь прийшла однозначна: картка емітована на ім'я відповідача, 18 жовтня 2022 року на неї зараховано 6 500 грн. Первинний банківський документ — аргумент, якому складно щось протиставити.
В той же час, договір чітко визначає: строк кредитування — 30 днів, до 17 листопада 2022 року. Пролонгація можлива, але лише за ініціативою позичальника шляхом підписання додаткової угоди одноразовим ідентифікатором.
Жодних доказів того, що відповідач ініціював продовження або підписував додаткові угоди, — у матеріалах справи немає. Натомість позивач нарахував відсотки аж до березня 2026 року — понад три роки після закінчення строку договору.
У відзиві я вказав: право нараховувати відсотки припиняється після спливу строку кредитування. Великa Палата Верховного Суду сформулювала це давно і незмінно підтримує. Без підписаної пролонгації — відсотки лише за 30 днів.
У підсумку: загальні вимоги позивача зменшено на 17 550 грн — виключно за рахунок відсотків, нарахованих поза межами строку кредитування. Тіло кредиту 6 500 грн стягнуто повністю, відсотки — лише за погоджені 30 днів у розмірі 1 950 грн. Разом стягнуто 8 450 грн замість заявлених 26 000 грн.
Ця справа — приклад того, що навіть коли договір і отримання коштів доведені, залишається поле для захисту. Відсотки за три роки понаднормового нарахування — це не борг, це зловживання нормою.
Я сформулював аргумент у відзиві, суд його прийняв. Різниця між 26 000 і 8 450 грн — це різниця між «позивач вирішив нарахувати» і «позивач має право нарахувати».
Звертайтесь Адвокат Тарас Підодвірний, будемо розбиратися, які є у Вашій справі підстави для захисту.

