Отже, у лютому до мене звернулась клієнтка — КОЛЛЕКТ ЦЕНТР подав позов на 39 599 грн за кредитом «Служби миттєвого кредитування» 2020 року: 4 900 грн тіла і ще 34 699 грн відсотків.
У відзиві я поставив під сумнів і факт укладення договору, і факт отримання коштів. Суд витребував від банку і від платіжної компанії всі необхідні документи. Відповідь виявилась вирішальною.
В підсумку - у задоволенні позову відмовлено повністю.
У відзиві я звернув увагу суду: лист від платіжної компанії «Вей фор пей» не містить жодної інформації про особу отримувача. ПІБ, ІПН, ідентифікація — нічого. Встановити, кому саме перераховані гроші, із цього документа неможливо.
Суд витребував від ПриватБанку інформацію про власника картки. Відповідь прийшла однозначна: картка емітована на ім'я іншої людини, не відповідачки.
Гроші пішли — але не до моєї клієнтки.
Суд застосував правову позицію Верховного Суду: якщо кредитні кошти перераховані на картку, яка не належить відповідачу, договір не відповідає вимогам Закону «Про електронну комерцію» щодо ідентифікації сторони правочину.
Позикодавець перераховує кошти на номер картки, вказаний у заявці, — без перевірки того, кому ця картка належить. Але в суді це не звільняє позивача від обов'язку довести, що саме відповідачка отримала гроші. Цього зробити не вийшло — навпаки, банківська довідка підтвердила протилежне.
Суд констатував: позивач не довів надання кредитних коштів відповідачці, розмір і наявність заборгованості — і відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.
Тож, витребування від банку інформації про власника картки — не формальність і не затягування процесу. Це конкретний інструмент, який може повністю змінити результат.
Саме цей крок у відзиві і ухвала суду про витребування доказів привели до відповіді, яку позивач явно не очікував: гроші отримала інша людина. Після цього позов розсипався.
Звертайтесь Адвокат Тарас Підодвірний, будемо розбиратися, які є у Вашій справі підстави для захисту
У відзиві я поставив під сумнів і факт укладення договору, і факт отримання коштів. Суд витребував від банку і від платіжної компанії всі необхідні документи. Відповідь виявилась вирішальною.
В підсумку - у задоволенні позову відмовлено повністю.
У відзиві я звернув увагу суду: лист від платіжної компанії «Вей фор пей» не містить жодної інформації про особу отримувача. ПІБ, ІПН, ідентифікація — нічого. Встановити, кому саме перераховані гроші, із цього документа неможливо.
Суд витребував від ПриватБанку інформацію про власника картки. Відповідь прийшла однозначна: картка емітована на ім'я іншої людини, не відповідачки.
Гроші пішли — але не до моєї клієнтки.
Суд застосував правову позицію Верховного Суду: якщо кредитні кошти перераховані на картку, яка не належить відповідачу, договір не відповідає вимогам Закону «Про електронну комерцію» щодо ідентифікації сторони правочину.
Позикодавець перераховує кошти на номер картки, вказаний у заявці, — без перевірки того, кому ця картка належить. Але в суді це не звільняє позивача від обов'язку довести, що саме відповідачка отримала гроші. Цього зробити не вийшло — навпаки, банківська довідка підтвердила протилежне.
Суд констатував: позивач не довів надання кредитних коштів відповідачці, розмір і наявність заборгованості — і відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.
Тож, витребування від банку інформації про власника картки — не формальність і не затягування процесу. Це конкретний інструмент, який може повністю змінити результат.
Саме цей крок у відзиві і ухвала суду про витребування доказів привели до відповіді, яку позивач явно не очікував: гроші отримала інша людина. Після цього позов розсипався.
Звертайтесь Адвокат Тарас Підодвірний, будемо розбиратися, які є у Вашій справі підстави для захисту
