Отже, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» звернулась до суду з одним позовом до мого клієнта — але відразу за двома кредитними договорами.
І програла по обох.
За одним договором — кредит на 4 300 грн, оформлений у квітні 2021 року в ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група».
Заборгованість за ним на момент подачі позову складала 16 662,50 грн. Цей борг мій клієнт погасив добровільно у січні 2026 року — ще до того, як суд розглянув справу.
Провадження в цій частині закрите за відсутністю предмету спору.
За другим — вимога на 83 776 грн за кредитним договором з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від березня 2021 року. Ось тут і починається цікаве.
Позивач стверджував, що 10 000 грн та 12 000 грн було перераховано на картковий рахунок мого клієнта. На підтвердження — платіжні доручення. Але на цих документах відсутній обов'язковий реквізит: відмітка банку про дату виконання. Без неї платіжне доручення не підтверджує факту здійснення переказу.
Суд запитав А-Банк напряму: кому належить рахунок, на який нібито перераховувались кошти? Банк відповів однозначно: цей рахунок не належить відповідачу.
Таким чином, позивач не довів, що гроші взагалі потрапили до мого клієнта.
83 776 грн — це переважно відсотки: 61 776,20 грн. Договір передбачав ставку 0,29% на день у межах 30-денного строку та 1,7% після його закінчення. Натомість кредитори нараховували 3,117% і навіть 4,22% на день — ставки, яких у договорі немає взагалі. Суд констатував: нарахування виходять за межі строку дії договору та здійснені за умовами, які договором не передбачені.
За позицією Великої Палати Верховного Суду, право кредитора нараховувати договірні відсотки припиняється після спливу погодженого строку кредитування. Після цього — лише загальна норма статті 625 ЦК України. Довільне продовження ставок на роки вперед законом не передбачено.
Навіть якби гроші і справді надійшли — ланцюжок переходу прав мав фундаментальну ваду. Договір факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено у листопаді 2018 року. Кредитний договір з моїм клієнтом — у березні 2021 року. Тобто право вимоги, яке відступали, на момент підписання договору факторингу ще не існувало. Відступити неіснуюче право не можна. Весь наступний ланцюжок — включно з набуттям вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» — правових підстав не має.
У задоволенні позову на 83 776 грн відмовлено повністю.
Борг за одним договором — 16 662,50 грн — клієнт погасив самостійно: це реальна сума, яку він заборгував і визнав. Борг за другим — 83 776 грн — анульовано повністю, оскільки позивач не зміг довести ні факту видачі кредиту, ні правомірності нарахувань, ні законності переходу права вимоги.
Загальна економія: 83 776 грн.
Зв'яжіться зі мною Адвокат Тарас Підодвірний — розберемось, які у вашій справі є підстави для захисту.
І програла по обох.
За одним договором — кредит на 4 300 грн, оформлений у квітні 2021 року в ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група».
Заборгованість за ним на момент подачі позову складала 16 662,50 грн. Цей борг мій клієнт погасив добровільно у січні 2026 року — ще до того, як суд розглянув справу.
Провадження в цій частині закрите за відсутністю предмету спору.
За другим — вимога на 83 776 грн за кредитним договором з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від березня 2021 року. Ось тут і починається цікаве.
Позивач стверджував, що 10 000 грн та 12 000 грн було перераховано на картковий рахунок мого клієнта. На підтвердження — платіжні доручення. Але на цих документах відсутній обов'язковий реквізит: відмітка банку про дату виконання. Без неї платіжне доручення не підтверджує факту здійснення переказу.
Суд запитав А-Банк напряму: кому належить рахунок, на який нібито перераховувались кошти? Банк відповів однозначно: цей рахунок не належить відповідачу.
Таким чином, позивач не довів, що гроші взагалі потрапили до мого клієнта.
83 776 грн — це переважно відсотки: 61 776,20 грн. Договір передбачав ставку 0,29% на день у межах 30-денного строку та 1,7% після його закінчення. Натомість кредитори нараховували 3,117% і навіть 4,22% на день — ставки, яких у договорі немає взагалі. Суд констатував: нарахування виходять за межі строку дії договору та здійснені за умовами, які договором не передбачені.
За позицією Великої Палати Верховного Суду, право кредитора нараховувати договірні відсотки припиняється після спливу погодженого строку кредитування. Після цього — лише загальна норма статті 625 ЦК України. Довільне продовження ставок на роки вперед законом не передбачено.
Навіть якби гроші і справді надійшли — ланцюжок переходу прав мав фундаментальну ваду. Договір факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено у листопаді 2018 року. Кредитний договір з моїм клієнтом — у березні 2021 року. Тобто право вимоги, яке відступали, на момент підписання договору факторингу ще не існувало. Відступити неіснуюче право не можна. Весь наступний ланцюжок — включно з набуттям вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» — правових підстав не має.
У задоволенні позову на 83 776 грн відмовлено повністю.
Борг за одним договором — 16 662,50 грн — клієнт погасив самостійно: це реальна сума, яку він заборгував і визнав. Борг за другим — 83 776 грн — анульовано повністю, оскільки позивач не зміг довести ні факту видачі кредиту, ні правомірності нарахувань, ні законності переходу права вимоги.
Загальна економія: 83 776 грн.
Зв'яжіться зі мною Адвокат Тарас Підодвірний — розберемось, які у вашій справі є підстави для захисту.
