Слобідський районний суд м. Харкова зменшив суму боргу з 127,5 тис. грн до 20 тис. грнІз заявлених 127 500 грн до стягнення залишилось лише 20 000 грн.
Ціна позову – 127,5 тис. грн
Первісний кредитор – ТОВ "Мілоан"
16 жовтня 2026 року Слобідський районний суд м. Харкова розглянув справу за позовом ТОВ «Коллект Центр» до мого клієнта про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Одразу зазначу, що ця справа є для мене особливою, оскільки це одна з небагатьох кредитних справ останніх років, у якій я брав участь особисто в залі судового засідання, а не за допомогою відеоконференцзв'язку.
Позивач просив стягнути з відповідача 127 500 грн, з яких:
- 20 000 грн становила заборгованість за тілом кредиту;
- 105 500 грн становила заборгованість за процентами;
- 2 000 грн становила комісія.
В інтересах відповідача мною було подано відзив на позовну заяву, у якому зверталась увага на недоведеність факту належного укладення кредитного договору, відсутність належних доказів погодження його істотних умов, недоведеність переходу права вимоги та незаконність нарахування процентів і комісії.
Під час розгляду справи суд детально дослідив надані позивачем електронні докази та дійшов висновку, що вони не дозволяють належним чином встановити факт підписання відповідачем кредитного договору саме в тій редакції, на яку посилається позивач.
Суд звернув увагу, що надані довідки про направлення SMS-повідомлень, внутрішні журнали подій, хронології дій та інші документи не підтверджують належним чином факт погодження відповідачем умов щодо розміру процентів та комісії.
Окремо суд зазначив, що документи щодо використання одноразового ідентифікатора не дозволяють встановити зв'язок між конкретним кодом підтвердження та змістом кредитного договору, а також не підтверджують цілісність і незмінність його умов.
У результаті суд дійшов висновку про недоведеність погодження відповідачем умов щодо нарахування процентів та комісії.
Водночас з отриманої за ухвалою суду банківської виписки вбачалося, що на рахунок відповідача дійсно були перераховані кошти у сумі 20 000 грн.
Саме тому суд визнав доведеним факт отримання відповідачем коштів та існування між сторонами правовідносин позики, однак відмовив у стягненні процентів та комісії через недоведеність погодження відповідних умов.
У результаті із заявлених 127 500 грн суд стягнув лише 20 000 грн основної суми боргу.
Таким чином, у стягненні 107 500 грн, тобто понад 84 % заявлених вимог, було відмовлено.
На мою думку, загалом рішення є законним та справедливим, оскільки суд правильно критично оцінив подані кредитором електронні докази та відмовив у стягненні процентів і комісії.
Разом із тим вважаю, що суд залишив поза увагою одну важливу правову обставину.
Фактично у мотивувальній частині рішення суд визнав недоведеним факт укладення кредитного договору саме в тій редакції та на тих умовах, на які посилався позивач. За таких обставин виникає питання про можливість подальшого відступлення права вимоги.
Відповідно до положень цивільного законодавства передати можна лише дійсне право вимоги. Якщо саме існування відповідного договірного зобов'язання належним чином не доведене, то відсутні й правові підстави вважати доведеним перехід такого права до нового кредитора.
На моє переконання, встановлені судом обставини могли бути підставою для повної відмови у позові, оскільки недоведеність самого кредитного договору ставить під сумнів можливість передачі права вимоги за ним.
Водночас прийняте рішення більш ніж задовольнило інтереси клієнта. Із заявлених 127 500 грн до стягнення було залишено лише 20 000 грн, тому після обговорення перспектив справи було прийнято рішення не оскаржувати це рішення в апеляційному порядку.
Також після ухвалення рішення мною подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача на користь клієнта витрат на професійну правничу допомогу. На момент підготовки цієї публікації зазначена заява ще перебуває на розгляді суду.
Під час розгляду справи суд детально дослідив надані позивачем електронні докази та дійшов висновку, що вони не дозволяють належним чином встановити факт підписання відповідачем кредитного договору саме в тій редакції, на яку посилається позивач.
Суд звернув увагу, що надані довідки про направлення SMS-повідомлень, внутрішні журнали подій, хронології дій та інші документи не підтверджують належним чином факт погодження відповідачем умов щодо розміру процентів та комісії.
Окремо суд зазначив, що документи щодо використання одноразового ідентифікатора не дозволяють встановити зв'язок між конкретним кодом підтвердження та змістом кредитного договору, а також не підтверджують цілісність і незмінність його умов.
У результаті суд дійшов висновку про недоведеність погодження відповідачем умов щодо нарахування процентів та комісії.
Водночас з отриманої за ухвалою суду банківської виписки вбачалося, що на рахунок відповідача дійсно були перераховані кошти у сумі 20 000 грн.
Саме тому суд визнав доведеним факт отримання відповідачем коштів та існування між сторонами правовідносин позики, однак відмовив у стягненні процентів та комісії через недоведеність погодження відповідних умов.
У результаті із заявлених 127 500 грн суд стягнув лише 20 000 грн основної суми боргу.
Таким чином, у стягненні 107 500 грн, тобто понад 84 % заявлених вимог, було відмовлено.
На мою думку, загалом рішення є законним та справедливим, оскільки суд правильно критично оцінив подані кредитором електронні докази та відмовив у стягненні процентів і комісії.
Разом із тим вважаю, що суд залишив поза увагою одну важливу правову обставину.
Фактично у мотивувальній частині рішення суд визнав недоведеним факт укладення кредитного договору саме в тій редакції та на тих умовах, на які посилався позивач. За таких обставин виникає питання про можливість подальшого відступлення права вимоги.
Відповідно до положень цивільного законодавства передати можна лише дійсне право вимоги. Якщо саме існування відповідного договірного зобов'язання належним чином не доведене, то відсутні й правові підстави вважати доведеним перехід такого права до нового кредитора.
На моє переконання, встановлені судом обставини могли бути підставою для повної відмови у позові, оскільки недоведеність самого кредитного договору ставить під сумнів можливість передачі права вимоги за ним.
Водночас прийняте рішення більш ніж задовольнило інтереси клієнта. Із заявлених 127 500 грн до стягнення було залишено лише 20 000 грн, тому після обговорення перспектив справи було прийнято рішення не оскаржувати це рішення в апеляційному порядку.
Також після ухвалення рішення мною подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача на користь клієнта витрат на професійну правничу допомогу. На момент підготовки цієї публікації зазначена заява ще перебуває на розгляді суду.
Висновок
Ця справа вкотре демонструє, що у спорах з МФО та колекторськими компаніями недостатньо просто надати копію кредитного договору та власний розрахунок заборгованості. Кредитор повинен довести не лише факт перерахування коштів, а й належне погодження всіх істотних умов договору, на підставі яких він формує свої вимоги.
Як показує практика, уважний аналіз електронних доказів, умов кредитування, порядку укладення договору та переходу права вимоги нерідко дозволяє суттєво зменшити суму заявлених вимог або взагалі поставити під сумнів їх законність.
Як показує практика, уважний аналіз електронних доказів, умов кредитування, порядку укладення договору та переходу права вимоги нерідко дозволяє суттєво зменшити суму заявлених вимог або взагалі поставити під сумнів їх законність.
Якщо ви отримали позов від МФО, банку, факторингової чи колекторської компанії, звертайтеся до проєкту «Антиколектор онлайн». Аналіз документів та правильно побудована правова позиція часто мають значно більше значення, ніж сума, зазначена в позовній заяві.
Справа №641/9260/25. Рішення від 16.10.2026.
Вітаємо нашого клієнта
