У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Суд визнає, що встановлення розміру процентів на рівні 693,5% річних без обґрунтованого розрахунку їх розміру є несправедливою умовою договору, оскільки одночасно порушується принцип добросовісності, оскільки відповідач знехтував своїми обов`язками, покладеними на нього нормами закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про фінансові послуги та ринок фінансових послуг», та не надав позивачу підтвердження укладення договору, а також не надав всю необхідну інформацію до моменту укладення договору. Крім того, умова договору про встановлення процентів на рівні 693,5% призводить до істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін та завдає фінансової шкоди споживачеві.
У зв`язку з викладеним, суд приходить до висновку, що є всі підстави для визнання умови договору про встановлення відсоткової ставки недійсною та задовольняє позовні вимоги в цій частині.