Майте на увазі, у таких як ми, з різними хворобами по неврології та психіатрії - пожиттєвий ризик рецидиву з найрізноманітніших причин. І найважче - знаходити баланс між потаканням (вибачайте за мій бєларускій

) своїй хворобі і прийняттям своїх певних обмежень. У моєму випадку - це був біль у скутих м'язах і необхідність багато рухатись, бо самі по собі ліки не повністю допомагали, або ж побічки при підвищенні дози. Також - нічні зміни на роботі (Ви питали за логістику, пару років назад було: ставка трохи більше мінімалки, а премія по результатам роботи, без досвіду перші місяці важко, бо вічно вилазять нюанси, про які не могли знати, але все-одно стали крайньою, бо у керівника бізнес ясне діло в більшому пріоритеті, ніж "моральний стан" 1 новенького підлеглого, скажем так).
Парадокс моєї депресії був у тому, що це стало "поштовхом від дна", тоді я повністю усвідомила всю катастрофу своїх проблем по неврології і нарешті почала приймати рішучі, серйозні, важкі рішення. І вони дали результати про які я тоді, на глибині депресії і на піку основної хвороби, і мріяти не сміла)