Спитали б ви мене про це коли я лише починав брати кредити, я б сказав "ну, мені треба було", та й все. Зараз я можу структурувати свої причини десь так:
Через недостатню обізнаність. Як у сенсі фінансової грамотності (себто, розрахунку власного бюджету, кредитного навантаженні та ін.) так і в юридичній площині.
Через індивідуальні особливості характеру (не знаю, як влучніше сформулювати))) тобто, я досить імпульсивний і часто приймаю, не до кінця виважені та обдумані рішення. Керуюсь частіше емоціями, хоча ні. Не так. Перебуваючи в піднесеному, чи пригніченому стані, я обираю найшвидший і найпростіший варіант. А що може бути швидше , ніж гроші на карту за 15 хв))) а наслідки? Вони ж будуть потім, колись.
Доступність такого типу кредитування і його розкрученість в медіа. Банери, смс, звізди які це рекламують і від яких мене тепер відверто верне, ще більше ніж раніше. Це я про Потапа, Віктора павліка, і Полякову(хоча в сісях , мені кредит не дали, але їх реклама на радіо виїдає мені мозок)))
Життєві обставини, такі як тимчасова втрата роботи, хвороба, та ін. непередбачувані витрати.
Емоційна сторона. Зокрема страх (але це уже пізніше, після перших метань в пошуках , як би погасити чи пролонгувати). Мене найбільше лякало розголошення. Не так розголошення моєї неплатоспроможності, як те наскільки я мyдак, бо всі знають, що кредити це дибільна ідея, а в МФО так взагалі. Короче, страх стигматизації і статус "та той прид*рок, шо кредитів понабирав" І на основі нього починається ще й паніка. А в сукупності вони зробили свою справу.
Плюс дибільна оптимістична впевненість, що все вийде, і нічого поганого не трапиться. Якось так))