Вітання, шановні.
Звичайно моя історія нічим особливим не відрізняється від багатьох історій людей, що мають щастя проживати в нашій країні, але що ж, маємо те, що маємо.
Отже, моя історія.
Прекрасний 2007 рік, народження молодшої донечки. Після пологів почались проблеми зі здоров’ям і за рік переношу операцію на обох ногах – тромбофлебіт. Операцію з горем пополам витримала, але реабілітацію нормально не пройшла, так як живу в селі з свекрами і звичайно ж класика жанру «Сама хвора свекруха», і в мене від постійного фізичного і морального навантаження пішли ускладнення. В 2009 вийшла з декрету, наче стало трішки легше, все таки серед людей, улюблена професія (вчитель молодших класів), але не довго музика в нас грала, здоров’я підводило. Вдома всіх бісило, що я часто хворію, що толку з мене немає ( за словами свекрухи), що тільки те й роблю, що з її синочка витягую гроші на свої придумані болячки. Три роки я просто практично існувала на світі, кожні три місяці проходила якесь лікування, але безрезультатно, поки в мене не одібрало ліву сторону. 2012 мене направили до обласної лікарні і там вже встановили діагноз «розсіяний склероз» і тоді я наважилась взяти перший кредит в ПУМБі 5000грн. Цих грошей вистачило лиш на одне лікування, а лікуватись треба кожні пів року, якщо хочеш бути повноцінною людиною, а не овочем. Заробітна плата на той час в мене була 1200 грн. в місяць. Дякуючи моїй мамі, далі в лікуванні мені допомагала вона, я таки добилась ремісії і на даний момент, я з вигляду повністю здорова людина. До 2014 року я цей кредит погасила і мені збільшили кредитний ліміт до 8000грн. Восени 2014 року (через шахрайські дії зеків з ЛНР, так мені пояснили в поліції) з моєї карти в один прекрасний день зникли ці кошти. Це був мабуть найбільший стрес в моєму житті, бо після того, я взагалі злягла і знову ж треба були гроші на лікування. Мама втратила роботу, допомогти не могла. А у чоловіка були свої діла (його мама, їй телефон і ремонт машини), дав мені 1000 грн. сказав: - їдь, лікуйся і ні в чому собі не відмовляй. І я беру новий кредит в УКРСІБбанку , але вже на більшу суму, кладу частину в ПУМБ а на другу частину лікуюсь. Далі літо, я 3 місяці без зарплати, перекредитовуюсь в ОЩАДі, 3 роки викручуюсь, кидаю гроші з кредитки на кредитку, просторочок не має і банки збільшують кредитні ліміти. Але звичайно ж, гроші в мене на довго не затримуються. Постійне не дешеве лікування , діти. Дітей возила по всих творчих всеукраїнських і міжнародних конкурсах, а це теж не дуже дешеве задоволення. Той псіхував, щоб не возилась з ними, ні на які англійські і музичні школи, страшенно сердився за їхні танці, хоча грошей на їхній розвиток взагалі ніяких не давав. Для нього важливо, щоб було що віднести в унітаз, а діти, хай ростуть баранами, бо тільки такі дибіли як я будуть гроші просажувать на танцюльки і виламування язика. 2018 затримки в зарплаті , беру знову кредит в Альфа, щоб пролікуватись. Дали 10000, якраз на одне лікування ( як тому наркоману на дозу). Потім мої мізки перемикає і я вирішую, що набридло і я збила всі кредити в один, перекредитувалась в BIS bank, прорахувалась, 100000 не вистачило, щоб перекрити всі мої кредитки. Потім сестра розлучилась з чоловіком, загнала маму в борги і так вже вийшло, що окрім мене їм не було кому допомогти і знову потрусились мої кредитки. Літо знову без зарплати, і в 2020 я влажу в це болото під назвою "МФО", за 5 місяців в мене їх стає 20.
У висновку 4 кредитки, готівковий кредит, МФО = 300000грн.
Листопад 2020, затримки в зарплаті, бо школа на грані закриття, грошей 0. Старша доня в університеті, (Бог почув мої моливи, чоловік платить за навчання) а в безтолкової мами вагон проблем . Отакі діла.
З чого починати вирішувати свої проблеми не знаю. Поки що в знаходжусь на дні, в режимі сніжинки. Взагалі ні з ким не спілкуюсь, заблокувала всі невідомі номери. Спочатку встановила Truecaller, на жаль пропускав багато номерів. Чекаю і сама не знаю чого. Вже був колаж, прохали про допомогу алкашці, яка відпрацює по повній. Я в той же день, написала в кіберполіцію, прикріпила всі СМС, колажі і записи дзвінків, вони швидко відреагували. Після того затихли. Друга хвиля була від таліону, телефонували всим кого знайшли. Люди, колеги і навіть староста села одразу почали мені телефонувати, куди я їх вплутала. Я знову зібрала, де змогла їхні СМС, погрожуючі листи мені і відправила все в кіберполіцію. Мою справу передали на обласний реєстр, але більш погрожуючих смс і повідомлень в Viber не було, може кому і дзвонять, але я про це нічого не знаю. Єдине, що постійно пишуть це те, що передають мій кредит до примусового стягнення і про це пишуть це всі кредитори. Отакі наразі в мене справи, не знаю чи правильно я роблю, але поки що нічого іншого зробити не можу. Постійно перевіряю себе в реєстрі боржників. Але навіть якщо і знайду себе там, за що зносить ІНН взагалі не знаю.
Місяць тому розказала чоловікові за мої кредити, тиждень не розмовляв зі мною, а тоді сказав: - що хочеш те й роби, твої проблеми, я не дам і гривні, хоч з моста стрибай, нам тільки легше буде. Коротше, підримав.
Але задяки тому, що знайшла форум я прийшла до тями. Якби не форум, точно вже б не витримала.
Дякую Вам, дорогі форумчани за підримку, роз’яснення, поради. Розумію, що в кожного своя драма і своя біда в житті. Але Ви суперові.
Дякую юристам, за те що вчасно даєте зрозуміти, як діяти і куди взагалі не варто сунути свого носа.
І найголовніше, ДЯКУЮ АДМІНу за цей форум, ковток свіжого повітря.
Дякую всим, хто дочитав мій « брєдовий анекдот» до кінця. Звичайно, що будуть люди, які осудять мене за мої такі недалекоглядні і безтолкові дії, але так вже сталося. Хоча, коли я аналізуюю останні 5 прожитих років, я і сама від себе м’яко кажучи, в шоці. Де були мої мізки?
Звичайно моя історія нічим особливим не відрізняється від багатьох історій людей, що мають щастя проживати в нашій країні, але що ж, маємо те, що маємо.
Отже, моя історія.
Прекрасний 2007 рік, народження молодшої донечки. Після пологів почались проблеми зі здоров’ям і за рік переношу операцію на обох ногах – тромбофлебіт. Операцію з горем пополам витримала, але реабілітацію нормально не пройшла, так як живу в селі з свекрами і звичайно ж класика жанру «Сама хвора свекруха», і в мене від постійного фізичного і морального навантаження пішли ускладнення. В 2009 вийшла з декрету, наче стало трішки легше, все таки серед людей, улюблена професія (вчитель молодших класів), але не довго музика в нас грала, здоров’я підводило. Вдома всіх бісило, що я часто хворію, що толку з мене немає ( за словами свекрухи), що тільки те й роблю, що з її синочка витягую гроші на свої придумані болячки. Три роки я просто практично існувала на світі, кожні три місяці проходила якесь лікування, але безрезультатно, поки в мене не одібрало ліву сторону. 2012 мене направили до обласної лікарні і там вже встановили діагноз «розсіяний склероз» і тоді я наважилась взяти перший кредит в ПУМБі 5000грн. Цих грошей вистачило лиш на одне лікування, а лікуватись треба кожні пів року, якщо хочеш бути повноцінною людиною, а не овочем. Заробітна плата на той час в мене була 1200 грн. в місяць. Дякуючи моїй мамі, далі в лікуванні мені допомагала вона, я таки добилась ремісії і на даний момент, я з вигляду повністю здорова людина. До 2014 року я цей кредит погасила і мені збільшили кредитний ліміт до 8000грн. Восени 2014 року (через шахрайські дії зеків з ЛНР, так мені пояснили в поліції) з моєї карти в один прекрасний день зникли ці кошти. Це був мабуть найбільший стрес в моєму житті, бо після того, я взагалі злягла і знову ж треба були гроші на лікування. Мама втратила роботу, допомогти не могла. А у чоловіка були свої діла (його мама, їй телефон і ремонт машини), дав мені 1000 грн. сказав: - їдь, лікуйся і ні в чому собі не відмовляй. І я беру новий кредит в УКРСІБбанку , але вже на більшу суму, кладу частину в ПУМБ а на другу частину лікуюсь. Далі літо, я 3 місяці без зарплати, перекредитовуюсь в ОЩАДі, 3 роки викручуюсь, кидаю гроші з кредитки на кредитку, просторочок не має і банки збільшують кредитні ліміти. Але звичайно ж, гроші в мене на довго не затримуються. Постійне не дешеве лікування , діти. Дітей возила по всих творчих всеукраїнських і міжнародних конкурсах, а це теж не дуже дешеве задоволення. Той псіхував, щоб не возилась з ними, ні на які англійські і музичні школи, страшенно сердився за їхні танці, хоча грошей на їхній розвиток взагалі ніяких не давав. Для нього важливо, щоб було що віднести в унітаз, а діти, хай ростуть баранами, бо тільки такі дибіли як я будуть гроші просажувать на танцюльки і виламування язика. 2018 затримки в зарплаті , беру знову кредит в Альфа, щоб пролікуватись. Дали 10000, якраз на одне лікування ( як тому наркоману на дозу). Потім мої мізки перемикає і я вирішую, що набридло і я збила всі кредити в один, перекредитувалась в BIS bank, прорахувалась, 100000 не вистачило, щоб перекрити всі мої кредитки. Потім сестра розлучилась з чоловіком, загнала маму в борги і так вже вийшло, що окрім мене їм не було кому допомогти і знову потрусились мої кредитки. Літо знову без зарплати, і в 2020 я влажу в це болото під назвою "МФО", за 5 місяців в мене їх стає 20.
У висновку 4 кредитки, готівковий кредит, МФО = 300000грн.
Листопад 2020, затримки в зарплаті, бо школа на грані закриття, грошей 0. Старша доня в університеті, (Бог почув мої моливи, чоловік платить за навчання) а в безтолкової мами вагон проблем . Отакі діла.
З чого починати вирішувати свої проблеми не знаю. Поки що в знаходжусь на дні, в режимі сніжинки. Взагалі ні з ким не спілкуюсь, заблокувала всі невідомі номери. Спочатку встановила Truecaller, на жаль пропускав багато номерів. Чекаю і сама не знаю чого. Вже був колаж, прохали про допомогу алкашці, яка відпрацює по повній. Я в той же день, написала в кіберполіцію, прикріпила всі СМС, колажі і записи дзвінків, вони швидко відреагували. Після того затихли. Друга хвиля була від таліону, телефонували всим кого знайшли. Люди, колеги і навіть староста села одразу почали мені телефонувати, куди я їх вплутала. Я знову зібрала, де змогла їхні СМС, погрожуючі листи мені і відправила все в кіберполіцію. Мою справу передали на обласний реєстр, але більш погрожуючих смс і повідомлень в Viber не було, може кому і дзвонять, але я про це нічого не знаю. Єдине, що постійно пишуть це те, що передають мій кредит до примусового стягнення і про це пишуть це всі кредитори. Отакі наразі в мене справи, не знаю чи правильно я роблю, але поки що нічого іншого зробити не можу. Постійно перевіряю себе в реєстрі боржників. Але навіть якщо і знайду себе там, за що зносить ІНН взагалі не знаю.
Місяць тому розказала чоловікові за мої кредити, тиждень не розмовляв зі мною, а тоді сказав: - що хочеш те й роби, твої проблеми, я не дам і гривні, хоч з моста стрибай, нам тільки легше буде. Коротше, підримав.
Але задяки тому, що знайшла форум я прийшла до тями. Якби не форум, точно вже б не витримала.
Дякую Вам, дорогі форумчани за підримку, роз’яснення, поради. Розумію, що в кожного своя драма і своя біда в житті. Але Ви суперові.
Дякую юристам, за те що вчасно даєте зрозуміти, як діяти і куди взагалі не варто сунути свого носа.
І найголовніше, ДЯКУЮ АДМІНу за цей форум, ковток свіжого повітря.
Дякую всим, хто дочитав мій « брєдовий анекдот» до кінця. Звичайно, що будуть люди, які осудять мене за мої такі недалекоглядні і безтолкові дії, але так вже сталося. Хоча, коли я аналізуюю останні 5 прожитих років, я і сама від себе м’яко кажучи, в шоці. Де були мої мізки?
