Районний суд стягнув з клієнта 71 354 грн за кредитним договором з Monobank від 2019 року. Апеляційна скарга змінила це рішення.
Клієнт у 2019 році підписав анкету-заяву і отримав кредитний ліміт 45 000 грн на картку Monobank. За шість років він вніс на рахунок 219 931 грн. Але банк спрямовував ці кошти передусім на погашення відсотків, комісій і штрафів — і в результаті «тіло» кредиту майже не зменшувалось. Станом на початок 2025 року банк нарахував 71 354 грн заборгованості.
В апеляційній скарзі я зосередився на одному принциповому питанні: чи погоджував клієнт сплату відсотків взагалі?
Відповідь виявилась негативною. Анкета-заява, підписана клієнтом у 2019 році, не містить ні процентної ставки, ні умов про неустойку, ні розміру штрафів. Документ визначає лише суму кредитного ліміту і відсилає до Умов та Правил, розміщених на сайті банку, — які неодноразово змінювались і не є доказом того, з якою саме редакцією ознайомився клієнт на момент підписання.
Апеляційний суд застосував позицію Великої Палати Верховного Суду: споживач приєднується лише до тих умов, з якими він ознайомлений. Якщо процентна ставка не зазначена в підписаному документі — вона не є погодженою. А отже, списання банком внесених клієнтом коштів у рахунок відсотків є неправомірним.
Ці 59 593 грн банк зарахував не туди. Суд зобов'язав зарахувати їх на погашення тіла кредиту — і борг одразу скоротився з 71 354 до 11 761 грн.
Ця справа — про деталь в анкеті-заяві, яку легко пропустити: відсутність конкретної процентної ставки в підписаному документі.
Банк роками нараховував відсотки і спрямовував туди платежі клієнта — але юридично ці відсотки ніколи не були погоджені.
Апеляційна скарга дала можливість це довести. Різниця між «не оскаржити» і «оскаржити» — 59 593 грн.
Зв'яжіться зі мною Адвокат Тарас Підодвірний — розберемось, чи є підстави для апеляції.
Клієнт у 2019 році підписав анкету-заяву і отримав кредитний ліміт 45 000 грн на картку Monobank. За шість років він вніс на рахунок 219 931 грн. Але банк спрямовував ці кошти передусім на погашення відсотків, комісій і штрафів — і в результаті «тіло» кредиту майже не зменшувалось. Станом на початок 2025 року банк нарахував 71 354 грн заборгованості.
В апеляційній скарзі я зосередився на одному принциповому питанні: чи погоджував клієнт сплату відсотків взагалі?
Відповідь виявилась негативною. Анкета-заява, підписана клієнтом у 2019 році, не містить ні процентної ставки, ні умов про неустойку, ні розміру штрафів. Документ визначає лише суму кредитного ліміту і відсилає до Умов та Правил, розміщених на сайті банку, — які неодноразово змінювались і не є доказом того, з якою саме редакцією ознайомився клієнт на момент підписання.
Апеляційний суд застосував позицію Великої Палати Верховного Суду: споживач приєднується лише до тих умов, з якими він ознайомлений. Якщо процентна ставка не зазначена в підписаному документі — вона не є погодженою. А отже, списання банком внесених клієнтом коштів у рахунок відсотків є неправомірним.
Ці 59 593 грн банк зарахував не туди. Суд зобов'язав зарахувати їх на погашення тіла кредиту — і борг одразу скоротився з 71 354 до 11 761 грн.
Ця справа — про деталь в анкеті-заяві, яку легко пропустити: відсутність конкретної процентної ставки в підписаному документі.
Банк роками нараховував відсотки і спрямовував туди платежі клієнта — але юридично ці відсотки ніколи не були погоджені.
Апеляційна скарга дала можливість це довести. Різниця між «не оскаржити» і «оскаржити» — 59 593 грн.
Зв'яжіться зі мною Адвокат Тарас Підодвірний — розберемось, чи є підстави для апеляції.
