Про Данила Присяжнюка я вже писав раніше. Моя історія почалась із замовлення на 3D-візуалізацію. Красиві розмови, офіс, скляні перегородки, розповіді про масштабні проєкти, перспективи, рендер-ферму, “великі плани” і майже театральна впевненість у власній величі. На перший погляд — солідний замовник. На практиці — класична історія: людина бере на себе зобов’язання, користується роботою інших, затягує процес, змінює вимоги, знецінює результат і в підсумку не платить.
Тоді це могло виглядати як окремий конфлікт між замовником і підрядником. Але з часом виявилось, що це не випадковість і не “творче непорозуміння”. Це дуже схоже на системну модель поведінки.
Бо, як виявилось, проблеми були не тільки з підрядниками. Клієнти також роками намагались добитись правди. І тепер маємо судову постанову, яка дуже багато пояснює.
Схема, яка виглядає знайомо
Зовні все виглядало красиво.Офіс. Впевненість. Розмови про великі проєкти. Демонстрація масштабу. Обіцянки. Враження “людини з можливостями”. Саме так часто і працює обгортка, за якою потім починається зовсім інша реальність.
У моєму випадку Присяжнюк говорив про великий обсяг робіт, про готовність платити, про перспективи співпраці. Але коли дійшло до конкретики, почались типові маневри:
то немає чіткого технічного завдання, то змінюються вимоги, то результат “не такий”, то виконавець “не зрозумів”, то треба ще переробити, то оплата буде потім.
Це дуже зручна позиція: тримати підрядника в підвішеному стані, отримувати роботу, змінювати правила гри по ходу процесу, а потім заявляти, що все неякісне і платити нема за що.
А тепер, судячи з матеріалів судової справи, схожа логіка проявилась уже в історії з ремонтом квартир.
Бралися гроші на ремонт, а роботи фактично не виконувались
У постанові Київського апеляційного суду йдеться про договір від 30.01.2020, за яким Присяжнюк Данило Артемович мав організувати проведення будівельно-оздоблювальних робіт, розробку архітектурно-дизайнерської документації, перепланування, постачання матеріалів, меблів, техніки та інші роботи по квартирах.За умовами договору йому передавались кошти. Графік платежів був серйозний: десятки тисяч доларів частинами. Перший внесок — 20 000 доларів США.
І що далі?
А далі, як випливає з постанови суду, виникла дуже знайома картина: гроші отримані, а належного підтвердження виконання робіт у погоджені строки немає. Суд прямо звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем зобов’язань: фінансової звітності, доказів виконання робіт, належного листування про об’єктивні перешкоди, які б унеможливлювали своєчасне виконання.
Тобто гроші були. Зобов’язання були. Договір був. А результату, який мав бути підтверджений документально, — не було.
І тут починається найцікавіше.
Коли замість виконаних робіт з’являються “дизайн-проєкти”
У справі фігурували дизайн-проєкти, які відповідач намагався використати як доказ того, що роботи нібито виконувались. Але суд апеляційної інстанції звернув увагу на важливі моменти.По-перше, питання було не просто в тому, чи існують якісь файли або роздруківки. Питання було в тому, чи підтверджують вони належне виконання зобов’язань у строк і в потрібному обсязі.
По-друге, суд звернув увагу, що сам факт надсилання якихось матеріалів електронною поштою чи через месенджери не означає автоматично, що зобов’язання виконані належно. Тим більше, якщо немає нормального підтвердження передачі результату, актів, оригіналів електронних доказів або інших документів, які б закривали питання.
По-третє, у матеріалах згадується, що частина доказів з’являлась уже на стадіях судового процесу, коли спір фактично був у розпалі. І це теж виглядає дуже показово.
Бо це вже знайома логіка: коли треба було виконувати — не виконували. Коли треба відповідати — починають з’являтись папери, пояснення, “дизайни”, скріншоти, листування і спроби переконати суд, що все було майже чудово.
Суд поставив крапку: 20 000 доларів США підлягають стягненню
Київський апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення: позов задовольнити.З Присяжнюка Данила Артемовича постановлено стягнути на користь позивача 20 000 доларів США та судовий збір у розмірі 18 470 грн.
Це вже не просто “хтось комусь щось сказав”. Це не емоції в коментарях. Це не образа підрядника, якому не заплатили. Це судова постанова, в якій прямо зафіксовано проблему з виконанням зобов’язань і поверненням коштів.
І тут моя особиста історія з 3D-візуалізацією починає виглядати не як окремий неприємний випадок, а як ще один пазл у значно більшій картині.
Мені не заплатили за 3D-візуалізацію. Клієнтам не повернули гроші за ремонт. Це вже не випадковість
Коли людина один раз не заплатила підряднику — можна ще сперечатись, хто правий, хто винен, хто що не так зрозумів.Коли з’являються історії від інших людей — це вже привід насторожитись.
Коли клієнти роками судяться, а апеляційний суд постановляє стягнути з цієї особи 20 000 доларів США — це вже не “творчий конфлікт”. Це дуже серйозний сигнал для всіх, хто може мати справу з цією людиною.
У моїй історії схема була така:
показати масштаб, красиво говорити, переконати почати роботу, не давати чітких завдань, змінювати вимоги, знецінювати результат і врешті не заплатити.
У судовій історії, якщо спростити до суті, виглядає так:
отримати гроші на роботи, не підтвердити належне виконання зобов’язань, а потім роками сперечатись у судах.
Занадто схоже, щоб називати це випадковістю.
Красива вітрина не дорівнює добросовісність
Окрема деталь — офіс. Саме він, схоже, відігравав важливу роль у створенні враження. Коли людину запрошують у великий офіс, показують простір, техніку, “команду”, розповідають про масштаби, у багатьох автоматично виникає думка: ну це ж не випадковий шахрай з підворіття, це ж “серйозний бізнес”.Але реальність іноді значно простіша: офіс може бути декорацією, а впевнена мова — інструментом для отримання довіри.
Довіра — це валюта. І саме її в таких історіях спочатку витягують з людини. А вже потім витягують гроші, роботу, час, ресурси, нерви.
Тепер, здається, Данило вже десь у Дубаї
За наявною в мене інформацією, Данило Присяжнюк зараз перебуває або перебував у Дубаї. І це теж дуже символічно.Коли в Україні залишаються підрядники, яким не заплатили, клієнти, які роками добивались правди, судові рішення про стягнення коштів — дуже зручно опинитись десь далеко, у красивому місці, з новими історіями, новими знайомствами і, можливо, новими “перспективними проєктами”.
Але інтернет пам’ятає. Судові документи залишаються. Історії людей теж залишаються.
Висновок простий: обережно
Я не рекомендую мати справу з Данилом Присяжнюком без жорстких гарантій, передоплати на вашу користь, нотаріальних документів, актів, фіксації кожного кроку, перевірки всіх компаній, договорів і реального джерела фінансування.А краще — просто триматись подалі.
Бо коли людина один раз не виконує зобов’язання — це може бути помилка.
Коли таких історій кілька — це вже стиль.
Коли доходить до судів і стягнення десятків тисяч доларів — це вже не стиль. Це попередження для всього ринку.
Данило Присяжнюк — це приклад того, як красива упаковка, гучні слова і впевнена поведінка можуть прикривати дуже неприємну реальність: взяти гроші або роботу, а потім зробити вигляд, що винні всі навколо.
І саме тому про такі історії треба писати.
Щоб наступні підрядники, інвестори, клієнти чи партнери не дізнавались правду вже після того, як втратили свої гроші.
