Неодноразово зазирав у цей розділ форуму. Коли мав скромку змогу відгукнутись, то вишукував СПРАВЖНІ халепи форумчан, скептично оцінюючи більшість шаблонних постів банальних попрошайок, ледарів, НП таких вже і хитрих хитрунів...))
Але ніколи не думав, що доведеться самому, принижуючись, переступаючи (вже вкотре за останні дні) через власну гордість, просити всіх небайдужих (більшість з яких пережили чи проживають прямо зараз, свою власну, персональну трагедію), проникнутися, повірити в щирість моєї писанини.
Старатимусь обмежитись фактами:
- кілька років тому побував у становищі, знайомому більшості - прострочення, дзвінки, сором, розпад сім’ї, депресія, приреченість. Конкретно в моєму випадку - втрата контролю над власним життям, втрата зв’язку їз реальністю і майже два роки психо-терапевтичної реабілітації - спочатку стаціонар, а далі повернення в батьківську хату, в якій знову почав «вчитись ходити»
- місяць тому, вперше за майже 3 роки, покинув рідні стіни і поїхав на сезонну роботу, знайдену по оголошенню. Це не було чимось новим. І досвід, розпізнати якусь підставу/постояти за себе, теж є. Але цього разу, майже одразу розпізнавши нещирість роботодавця, закрив очі на логіку і здоровий глузд. Тримався за ту роботу, як за останню в житті, бо був (і є) одержимим, використати шанс, заробити стартовий капітал, щоб знову встати на ноги. Терпів, скільки міг, нестерпні умови праці і побуту, які власне і створені для конвеєра безплатної робочої сили. Пастка, в яку потрапляють зазвичай люди недалекі. А я тимчасово отупів від страху перед черговим провалом, страхом знову розчарувати близьких людей, яких і так, не багато лишилось. Коротше батрачив місяць безплатно, поки не витримавши чергове приниження власної гідності замість її відстоювання, через субєктивні причини опинився на межі нервового зриву, а потім на вулиці, далеко від дому, без грошей, не маючи жодної людини,до якої можна звернутись. Дуже важко пояснити власне положення. Мені більше 30-ти, єдині люди, до яких можу звернутися за допомогою, це батьки, яким досі шо каються мої кредити. Але це останні люди, до яких я хочу дзвонити. Перші труднощі - здався - знову спочатку....
Опинившись на вулиці, у всіх сенсах, мені вдалось опанувати себе і автостопом дістатись великого міста. Я свідомо не кажу назву міста, бо мені соромно навіть від думки про те, що хтось з читаючих може мене тут зустріти! Але думаю, кмітливі і так зрозуміли, що це за локація.. ніч провів на вокзалі, через телефон знайшов тут роботу, стажуюсь, маю гарне передчуття і бачу перспективу. Але сьогодні - вже буде моя третя ніч на вокзалі. Ліжко - другорядне! Крісло в залі очікування - норм. Вже не кривлюсь рефлекторно від запаху бомжів. Дихати можна. І для циганів навіть став, здається, своїм. «
»
Та мене турбує гігієна і власний зовнішній вигляд. Вся моя гігієна - це раковина в безплатному туалеті. Нажаль існують вимоги зовнішності, яким неможливо відповідати в таких умовах.
Мені соромно попросити сигарету в перехожих. Я не можу простягнути руку до незнайомця і попросити грошей.
Налаштовувався два дні і насжився лиш тому, що тут не треба в очі людині дивииися.
До цього безуспішно (через зіпсовану КІ) перепробував усі МФО, зо знайшов. Нові маю на увазі. В більшості і так бан. Єдина цінна річ, це телефон, який неприпустимо нести в ломбард.
І я не прошу подачі.
Я прошу в борг, на першочергові потреби на декілька днів.
- Хостел
- Мінімальне харчування, бо гастрит і треба періодично щось пожувати. Ну, ще сигарети, про які зараз найбільше мрію.
а так, то на роботі годують, засоби гігієни, одяг - маю.
Це кілька сотень - на 1-2 тижні.
Хто дійсно має змогу допомогти - дяуую наперед. 10-20грн - виручить кожна копійка. Фактично врятує мене. Бо як не пручався, а доводиться прийняти факт - людина - соціальна істота. І геть-геть самому - ніяк. Кожна позичена Вами гривня допоможе мені витримати і продовжити боротьбу, а не здатись. Допоможе, врешті-решт стати знову повноцінним членом суспільства.
І кожну, до останньої гривні - поверну! Даю слово.
Тому ще дуже попрошу, відгукнутися тим, для кого «слово чоловіка» має якесь значення. Тим, хто не повірив - це похвально. Навіть те, що можеш дозволити собі, віддати, має цінність. А ледарів, що завжди засідатимуть на чуже, завжди оточуватимуть нас. Краще перестрахуватися.
Людям, схильним до сантиментів, заздалегідь попрошу не намагатися залізти мені в душу.
Мені соромно і огидно від усвідомлення, що от вже дописав, треба публікувати... саме жахливе, що вже давно наважився опублікувати. Вже щось в мені зламалося. Чесно, самому не до вподоби ця ментальна зміна...
Дякую за увагу.
Безмежно дяуую кожному, хто відгукнеться в приват. Почніть повідомлення з власних платіжних реквізитів (номер картки, телефонний номер), куди я зможу повернути гроші.
І з нагоди додам, адресуючи всім, без вийнятку: не існує безвихідної ситуації! Найстрашніша депресія, зневіра в майбутньому, суїцидальної думки - це все лиш маленькій збій у роботі мозку. Це не кінець, а сигнал - процесору треба техогляд. Не бійтесь звернутись до психолога. Якщо є проблеми з алко, нарко, азартні ігри - шукайте психотерапевта. Не терпіть, не намагайтесь самотужки, не пручайтесь! Не втрачайте безцінний час - який можете щасливо прожити!
А тим більше - не дозволяйте усіляким безпринципним звонарям калічити ваше психічне здоров’я, рушити душевну рівновагу. Втрата здоров’я - жодних грошей не варте! А вони зі своїми погрозами - тим більше!
Бережіть себе.
Але ніколи не думав, що доведеться самому, принижуючись, переступаючи (вже вкотре за останні дні) через власну гордість, просити всіх небайдужих (більшість з яких пережили чи проживають прямо зараз, свою власну, персональну трагедію), проникнутися, повірити в щирість моєї писанини.
Старатимусь обмежитись фактами:
- кілька років тому побував у становищі, знайомому більшості - прострочення, дзвінки, сором, розпад сім’ї, депресія, приреченість. Конкретно в моєму випадку - втрата контролю над власним життям, втрата зв’язку їз реальністю і майже два роки психо-терапевтичної реабілітації - спочатку стаціонар, а далі повернення в батьківську хату, в якій знову почав «вчитись ходити»
- місяць тому, вперше за майже 3 роки, покинув рідні стіни і поїхав на сезонну роботу, знайдену по оголошенню. Це не було чимось новим. І досвід, розпізнати якусь підставу/постояти за себе, теж є. Але цього разу, майже одразу розпізнавши нещирість роботодавця, закрив очі на логіку і здоровий глузд. Тримався за ту роботу, як за останню в житті, бо був (і є) одержимим, використати шанс, заробити стартовий капітал, щоб знову встати на ноги. Терпів, скільки міг, нестерпні умови праці і побуту, які власне і створені для конвеєра безплатної робочої сили. Пастка, в яку потрапляють зазвичай люди недалекі. А я тимчасово отупів від страху перед черговим провалом, страхом знову розчарувати близьких людей, яких і так, не багато лишилось. Коротше батрачив місяць безплатно, поки не витримавши чергове приниження власної гідності замість її відстоювання, через субєктивні причини опинився на межі нервового зриву, а потім на вулиці, далеко від дому, без грошей, не маючи жодної людини,до якої можна звернутись. Дуже важко пояснити власне положення. Мені більше 30-ти, єдині люди, до яких можу звернутися за допомогою, це батьки, яким досі шо каються мої кредити. Але це останні люди, до яких я хочу дзвонити. Перші труднощі - здався - знову спочатку....
Опинившись на вулиці, у всіх сенсах, мені вдалось опанувати себе і автостопом дістатись великого міста. Я свідомо не кажу назву міста, бо мені соромно навіть від думки про те, що хтось з читаючих може мене тут зустріти! Але думаю, кмітливі і так зрозуміли, що це за локація.. ніч провів на вокзалі, через телефон знайшов тут роботу, стажуюсь, маю гарне передчуття і бачу перспективу. Але сьогодні - вже буде моя третя ніч на вокзалі. Ліжко - другорядне! Крісло в залі очікування - норм. Вже не кривлюсь рефлекторно від запаху бомжів. Дихати можна. І для циганів навіть став, здається, своїм. «
» Та мене турбує гігієна і власний зовнішній вигляд. Вся моя гігієна - це раковина в безплатному туалеті. Нажаль існують вимоги зовнішності, яким неможливо відповідати в таких умовах.
Мені соромно попросити сигарету в перехожих. Я не можу простягнути руку до незнайомця і попросити грошей.
Налаштовувався два дні і насжився лиш тому, що тут не треба в очі людині дивииися.
До цього безуспішно (через зіпсовану КІ) перепробував усі МФО, зо знайшов. Нові маю на увазі. В більшості і так бан. Єдина цінна річ, це телефон, який неприпустимо нести в ломбард.
І я не прошу подачі.
Я прошу в борг, на першочергові потреби на декілька днів.
- Хостел
- Мінімальне харчування, бо гастрит і треба періодично щось пожувати. Ну, ще сигарети, про які зараз найбільше мрію.
а так, то на роботі годують, засоби гігієни, одяг - маю.
Це кілька сотень - на 1-2 тижні.
Хто дійсно має змогу допомогти - дяуую наперед. 10-20грн - виручить кожна копійка. Фактично врятує мене. Бо як не пручався, а доводиться прийняти факт - людина - соціальна істота. І геть-геть самому - ніяк. Кожна позичена Вами гривня допоможе мені витримати і продовжити боротьбу, а не здатись. Допоможе, врешті-решт стати знову повноцінним членом суспільства.
І кожну, до останньої гривні - поверну! Даю слово.
Тому ще дуже попрошу, відгукнутися тим, для кого «слово чоловіка» має якесь значення. Тим, хто не повірив - це похвально. Навіть те, що можеш дозволити собі, віддати, має цінність. А ледарів, що завжди засідатимуть на чуже, завжди оточуватимуть нас. Краще перестрахуватися.
Людям, схильним до сантиментів, заздалегідь попрошу не намагатися залізти мені в душу.
Мені соромно і огидно від усвідомлення, що от вже дописав, треба публікувати... саме жахливе, що вже давно наважився опублікувати. Вже щось в мені зламалося. Чесно, самому не до вподоби ця ментальна зміна...
Дякую за увагу.
Безмежно дяуую кожному, хто відгукнеться в приват. Почніть повідомлення з власних платіжних реквізитів (номер картки, телефонний номер), куди я зможу повернути гроші.
І з нагоди додам, адресуючи всім, без вийнятку: не існує безвихідної ситуації! Найстрашніша депресія, зневіра в майбутньому, суїцидальної думки - це все лиш маленькій збій у роботі мозку. Це не кінець, а сигнал - процесору треба техогляд. Не бійтесь звернутись до психолога. Якщо є проблеми з алко, нарко, азартні ігри - шукайте психотерапевта. Не терпіть, не намагайтесь самотужки, не пручайтесь! Не втрачайте безцінний час - який можете щасливо прожити!
А тим більше - не дозволяйте усіляким безпринципним звонарям калічити ваше психічне здоров’я, рушити душевну рівновагу. Втрата здоров’я - жодних грошей не варте! А вони зі своїми погрозами - тим більше!
Бережіть себе.
да и все повествование это конечно красиво!
